Андрій Стандіо: Завдання-мінімум - пробитись до фіналу чемпіонату України
Тренер та один із організаторів ФК "Прикарпаття-АТО" Андрій Стандіо розповів про популяризацію футболу серед військовослужбовців, будні команди та поділився планами на майбутнє.
- Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея популяризації футболу серед учасників бойових дій.
- Будь-яка ідея народжується в голові, в нашому серці і при якихось певних обставинах. Носієм цієї ідеї були кілька людей – я, Андрій Долик, Віктор Слюсар, Ігор Лукинів. Це люди, які в різні періоди долучались до антитерористичної операції на Сході нашої держави. З кимось знайомились у мобілізаційних штабах, де збирались активні люди і пропонували ту чи іншу допомогу, хтось був у добровольчих батальйонах. Спочатку допомагали збором коштів, речей, чи інших потреб армії. Минув час, ми повернулись до Івано-Франківська і зрозуміли, що потрібно продовжувати свою діяльність і тут. Кожен з нас має за плечима солідний життєвий досвід, тож почали озвучувати свої концепції, своє бачення нашої діяльності. І одним з пріоритетів для нас став футбол.
Ми розпочали з маленьких кроків – локальних змагань для вшанування пам'яті загиблих бійців на Сході України, а також командою "АТО" стартували у чемпіонаті міста з футзалу. З кожним проведеним турніром чи товариським матчем розуміли, що інтерес і потреба у таких змаганнях величезна. Було помітно, як ріс інтерес до нашої команди і до наших турнірів з боку самих хлопців, вболівальників, меценатів, чиновників, тож прийняли рішення систематизувати подібні заходи і створити структуру, яка займатиметься організацією турнірів серед учасників АТО. Після погодження з обласною федерацією футболу було створено Асоціацію футболу учасників АТО. Ми напрацювали календарний план, методики роботи у напрямку популяризації футболу у середовищі військовослужбовців.
- Одним з напрямків діяльності Асоціації стала участь ФК "Прикарпаття-АТО" у чемпіонаті України.
- Як я вже сказав, інтерес до нашої діяльності ріс з кожним днем. Я сам професійно займався футболом і маю досвід в організації змагань різного рівня. У житті був період, коли працював у столичному клубі "Локомотив". Тоді до мене звернулись хлопці-контрактники, які свого часу обороняли луганський аеропорт, з бажанням проводити тренування, займатись футболом. Я їх взяв під свою опіку, ми проводили по два тренування в тиждень і буквально через місяць наших занять хлопці виявили бажання зіграти у чемпіонаті міста Києва. І саме тоді зрозумів, що у військовослужбовців є потреба займатись улюбленою справою, попри обов'язків, власне, самої служби. Припустимо, хлопець до служби у цивільному житті був футболістом і хотів би після демобілізації продовжити займатись футболом. Йому потрібно підтримувати форму, щоб не загубити всі свої навики під час проходження служби. І саме такі турніри і команди є хорошим майданчиком для майбутньої мети – стати професійним футболістом.
Після повернення до Франківська я розповів про такий досвід і ми загорілись ідеєю створення подібної команди. В той же час дізнаємось, що при ФФУ створена Федерація футболу учасників АТО України. Фундаторами федерації стали відомий в Україні фахівець Мирон Богданович Маркевич та голова Асоціація ветеранів футболу Олег Собуцький. Стало відомо, що з нового сезону під егідою Федерації розпочнеться масштабний проект – Відкритий чемпіонат України Героїв АТО. І саме цей турнір став стартовим майданчиком для збірної команди з Івано-Франківщини, складеної з учасників АТО.
- Як проходило формування команди?
- Мотивація сформувати подібну команду була неймовірною, насправді. По-перше, рівень змагань – масштабний чемпіонат України, де ми представляємо нашу область. По-друге, до цього Прикарпаття не брало участі у подібних змаганнях всеукраїнського рівня, на відміну від тих же Закарпаття, Тернополя чи Львова.
Розпочали з того, що у березні в Івано-Франківську організували турнір серед учасників АТО з різних районів області. Провели масштабну роботу зі спілками учасників бойових дій всіх районів. Через обласну та районні федерації намагались мобілізувати якомога більше людей на цей турнір. Всього вдалось зібрати вісім команд-учасників. З кожної команди ми відібрали по троє-четверо гравців, а за підсумком турніру "на олівці" у нас налічувалось близько 30-ти виконавців.
Тішить, що всі хотіли грати у цій команді. Хлопці горять бажанням захищати честь свого краю на всеукраїнському рівні. Будемо відверті, зараз дуже важко когось залучити в команду без певного гонорару. У нас же кардинально інша ситуація – всі прагнуть потрапити в команду і показати себе з найліпшого боку.
Я максимально долучався до тренувального процесу, реєстрації гравців, тощо. Важливо розуміти, що наш клуб – це громадська ініціатива, а не владний проект чи проект Збройних сил. З боку місцевої влади та меценатів ми отримали м'ячі для тренування, а також можливість займатись на чудовій "Хет-трик Арені". Окрім того, комунікували з теперішніми тренерами і на нашу пропозицію долучитись до клубу відгукнувся тренер СДЮШОР "Прикарпаття" Анатолій Редушко. І от ми в такому тренерському дуеті повели "Прикарпаття-АТО" до нових перемог.
- Попри статус абсолютного новачка команда показала дуже пристойні результати у першому колі.
- Як відомо, апетит приходить під час їжі, а ми свій "апетит" вже нагуляли (посміхається – ред.). Команда займається у форматі двох тренувань на тиждень. По завершенні першого кола ми фінішували на третьому місці і помітно, що у хлопців з'явилось бажання не лише брати участь, а й перемагати, досягати нових висот. Всі відчувають, що у команди позаду вже є шлейф відповідальності – за них вболівають, переймаються, матчами цікавляться все більша кількість людей. І тому всі прекрасно розуміють, що право на помилку стає вагомішим. Якщо у стартових турах ми їхали, щоб побачити суперника і себе показати, то вже ближче до екватора ми стали показувати якісніший комбінаційний футбол, аналізувати суперників.
- Як провели міжсезоння?
- Як такої паузи у нас не було, адже ми продовжували тренуватись у звичайному режимі. Провели три товариські спаринги з командами різного рівня. І якщо з учасником обласного чемпіонату ямницьким "Вихором" все вирішив вищий клас гравців, то у матчах проти ФК "Крихівці" (2:3) та болехівських "Карпат" (1:2) ми не поступались у боротьбі і подекуди виглядали краще за наших суперників. Ми отримали змогу переглянути нових гравців. Товариські матчі довелось грати в час відпусток тому, не завжди вдалось зібрати бойовий склад. Хоча результати у товариських матчах не є визначальними, адже для нас важливо вдало провести друге коло та турнір пам'яті полеглих Героїв АТО в Іловайському котлі.
- Які завдання ставите перед командою на друге коло?
- Ми вже зробили вагомий крок, стартувавши у числі сорока військових клубів України. Після першого кола у нас є хороші шанси пробитись до фінального турніру чемпіонату України, тож завдання-мінімум – втримати за собою третє місце дивізіону "Захід" і зіграти серед найкращих. Щодо максимальних задач, то, звісно, хотілось би фінішувати першим у своєму дивізіоні.
- Оцініть рівень чемпіонату України Героїв АТО.
- Цьогорічний чемпіонат Героїв АТО – дуже хороший за підбором виконавців. Так, у командах є добротні гравці, які свій час грали у футбол на високому рівні. Але так склалось, що на даний час проходять військову службу. Згідно регламенту, на полі можуть знаходитись військовослужбовці, прикріплені до військових частин, але які не є учасниками бойових дій. Було навіть таке, що в інших командах чи то Рівного, чи Закарпаття ми зустрічали хлопців-строковиків з Прикарпаття, які показували хороший футбол і робили результат.
Також можу відзначити львівську команди "Леви". У них є своє спортивне відділення, тож там гравці проходять непогану селекцію. Львів'яни і до того виступали у різноманітних турнірах, тож не дивно, що вони лідери нашого дивізіону. Але в цілому боротьба завжди безкомпромісна і це очевидно. І немає різниці з ким ми граємо – чи з останнім в таблиці "Радаром" чи з командою, що розташувалась вище нас. Всі стараються, кожен хоче здобути результат. Розцінюю, що рівень команд і чемпіонату доволі пристойний.
Ми самоорганізувались і так само відбулось в інших містах. Людям дали зрозуміти, що можна не лише нести військову службу, а й займатись чимось розважальним попри службу. До прикладу, військовослужбовець має можливість поїхати на гру, зустрітись з колегами, відволіктись від буденності і вже в піднесеному настрої готуватись до наступного матчу. Такі турніри лише мотивують і час на військовій службі проходить цікавіше. Або, наприклад, саме за рахунок позитивних емоцій можна перекрити той негатив, що накопичився. Хлопці переодягнули форму з військової на футбольну і випустили все наболіле на футбольному полі. Це один з інструментів адаптації військових, тому цей проект дуже потрібен.
- Раніше популярним був спорт серед військових частин. Були навіть військові клуби. На Вашу думку, чи є можливість відновити їх у теперішній час?
- Всі ми добре пам'ятаємо столичний ЦСКА, чи львівський та одеський СКА, які зникли з футбольної карти України і з часом спорт в армії відійшов на другорядний план. Війна колись закінчиться, тож цей чемпіонат України можна перевести в іншу площину – вже серед військових частин, тощо. Адже чомусь музика і культура стали частиною військової служби, тоді як про спорт почали забувати.
Погодьтесь, зараз важко мотивувати 20-річного хлопця на військовій службі. А так, він отримає шанс займатись улюбленою справою, або якщо закінчив ДЮСШ, то продовжити грати. Важливо сформувати і середовище, в якому одні гратимуть, інші вболіватимуть, треті писатимуть, четверті… І так сформується військове середовище гравців, вболівальників та всіх-всіх, кому не байдужа доля нашого війська в цілому і спорту зокрема.
- Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея популяризації футболу серед учасників бойових дій.
- Будь-яка ідея народжується в голові, в нашому серці і при якихось певних обставинах. Носієм цієї ідеї були кілька людей – я, Андрій Долик, Віктор Слюсар, Ігор Лукинів. Це люди, які в різні періоди долучались до антитерористичної операції на Сході нашої держави. З кимось знайомились у мобілізаційних штабах, де збирались активні люди і пропонували ту чи іншу допомогу, хтось був у добровольчих батальйонах. Спочатку допомагали збором коштів, речей, чи інших потреб армії. Минув час, ми повернулись до Івано-Франківська і зрозуміли, що потрібно продовжувати свою діяльність і тут. Кожен з нас має за плечима солідний життєвий досвід, тож почали озвучувати свої концепції, своє бачення нашої діяльності. І одним з пріоритетів для нас став футбол.
Ми розпочали з маленьких кроків – локальних змагань для вшанування пам'яті загиблих бійців на Сході України, а також командою "АТО" стартували у чемпіонаті міста з футзалу. З кожним проведеним турніром чи товариським матчем розуміли, що інтерес і потреба у таких змаганнях величезна. Було помітно, як ріс інтерес до нашої команди і до наших турнірів з боку самих хлопців, вболівальників, меценатів, чиновників, тож прийняли рішення систематизувати подібні заходи і створити структуру, яка займатиметься організацією турнірів серед учасників АТО. Після погодження з обласною федерацією футболу було створено Асоціацію футболу учасників АТО. Ми напрацювали календарний план, методики роботи у напрямку популяризації футболу у середовищі військовослужбовців.
- Одним з напрямків діяльності Асоціації стала участь ФК "Прикарпаття-АТО" у чемпіонаті України.
- Як я вже сказав, інтерес до нашої діяльності ріс з кожним днем. Я сам професійно займався футболом і маю досвід в організації змагань різного рівня. У житті був період, коли працював у столичному клубі "Локомотив". Тоді до мене звернулись хлопці-контрактники, які свого часу обороняли луганський аеропорт, з бажанням проводити тренування, займатись футболом. Я їх взяв під свою опіку, ми проводили по два тренування в тиждень і буквально через місяць наших занять хлопці виявили бажання зіграти у чемпіонаті міста Києва. І саме тоді зрозумів, що у військовослужбовців є потреба займатись улюбленою справою, попри обов'язків, власне, самої служби. Припустимо, хлопець до служби у цивільному житті був футболістом і хотів би після демобілізації продовжити займатись футболом. Йому потрібно підтримувати форму, щоб не загубити всі свої навики під час проходження служби. І саме такі турніри і команди є хорошим майданчиком для майбутньої мети – стати професійним футболістом.
Після повернення до Франківська я розповів про такий досвід і ми загорілись ідеєю створення подібної команди. В той же час дізнаємось, що при ФФУ створена Федерація футболу учасників АТО України. Фундаторами федерації стали відомий в Україні фахівець Мирон Богданович Маркевич та голова Асоціація ветеранів футболу Олег Собуцький. Стало відомо, що з нового сезону під егідою Федерації розпочнеться масштабний проект – Відкритий чемпіонат України Героїв АТО. І саме цей турнір став стартовим майданчиком для збірної команди з Івано-Франківщини, складеної з учасників АТО.
- Як проходило формування команди?
- Мотивація сформувати подібну команду була неймовірною, насправді. По-перше, рівень змагань – масштабний чемпіонат України, де ми представляємо нашу область. По-друге, до цього Прикарпаття не брало участі у подібних змаганнях всеукраїнського рівня, на відміну від тих же Закарпаття, Тернополя чи Львова.
Розпочали з того, що у березні в Івано-Франківську організували турнір серед учасників АТО з різних районів області. Провели масштабну роботу зі спілками учасників бойових дій всіх районів. Через обласну та районні федерації намагались мобілізувати якомога більше людей на цей турнір. Всього вдалось зібрати вісім команд-учасників. З кожної команди ми відібрали по троє-четверо гравців, а за підсумком турніру "на олівці" у нас налічувалось близько 30-ти виконавців.
Тішить, що всі хотіли грати у цій команді. Хлопці горять бажанням захищати честь свого краю на всеукраїнському рівні. Будемо відверті, зараз дуже важко когось залучити в команду без певного гонорару. У нас же кардинально інша ситуація – всі прагнуть потрапити в команду і показати себе з найліпшого боку.
Я максимально долучався до тренувального процесу, реєстрації гравців, тощо. Важливо розуміти, що наш клуб – це громадська ініціатива, а не владний проект чи проект Збройних сил. З боку місцевої влади та меценатів ми отримали м'ячі для тренування, а також можливість займатись на чудовій "Хет-трик Арені". Окрім того, комунікували з теперішніми тренерами і на нашу пропозицію долучитись до клубу відгукнувся тренер СДЮШОР "Прикарпаття" Анатолій Редушко. І от ми в такому тренерському дуеті повели "Прикарпаття-АТО" до нових перемог.
- Попри статус абсолютного новачка команда показала дуже пристойні результати у першому колі.
- Як відомо, апетит приходить під час їжі, а ми свій "апетит" вже нагуляли (посміхається – ред.). Команда займається у форматі двох тренувань на тиждень. По завершенні першого кола ми фінішували на третьому місці і помітно, що у хлопців з'явилось бажання не лише брати участь, а й перемагати, досягати нових висот. Всі відчувають, що у команди позаду вже є шлейф відповідальності – за них вболівають, переймаються, матчами цікавляться все більша кількість людей. І тому всі прекрасно розуміють, що право на помилку стає вагомішим. Якщо у стартових турах ми їхали, щоб побачити суперника і себе показати, то вже ближче до екватора ми стали показувати якісніший комбінаційний футбол, аналізувати суперників.
- Як провели міжсезоння?
- Як такої паузи у нас не було, адже ми продовжували тренуватись у звичайному режимі. Провели три товариські спаринги з командами різного рівня. І якщо з учасником обласного чемпіонату ямницьким "Вихором" все вирішив вищий клас гравців, то у матчах проти ФК "Крихівці" (2:3) та болехівських "Карпат" (1:2) ми не поступались у боротьбі і подекуди виглядали краще за наших суперників. Ми отримали змогу переглянути нових гравців. Товариські матчі довелось грати в час відпусток тому, не завжди вдалось зібрати бойовий склад. Хоча результати у товариських матчах не є визначальними, адже для нас важливо вдало провести друге коло та турнір пам'яті полеглих Героїв АТО в Іловайському котлі.
- Які завдання ставите перед командою на друге коло?
- Ми вже зробили вагомий крок, стартувавши у числі сорока військових клубів України. Після першого кола у нас є хороші шанси пробитись до фінального турніру чемпіонату України, тож завдання-мінімум – втримати за собою третє місце дивізіону "Захід" і зіграти серед найкращих. Щодо максимальних задач, то, звісно, хотілось би фінішувати першим у своєму дивізіоні.
- Оцініть рівень чемпіонату України Героїв АТО.
- Цьогорічний чемпіонат Героїв АТО – дуже хороший за підбором виконавців. Так, у командах є добротні гравці, які свій час грали у футбол на високому рівні. Але так склалось, що на даний час проходять військову службу. Згідно регламенту, на полі можуть знаходитись військовослужбовці, прикріплені до військових частин, але які не є учасниками бойових дій. Було навіть таке, що в інших командах чи то Рівного, чи Закарпаття ми зустрічали хлопців-строковиків з Прикарпаття, які показували хороший футбол і робили результат.
Також можу відзначити львівську команди "Леви". У них є своє спортивне відділення, тож там гравці проходять непогану селекцію. Львів'яни і до того виступали у різноманітних турнірах, тож не дивно, що вони лідери нашого дивізіону. Але в цілому боротьба завжди безкомпромісна і це очевидно. І немає різниці з ким ми граємо – чи з останнім в таблиці "Радаром" чи з командою, що розташувалась вище нас. Всі стараються, кожен хоче здобути результат. Розцінюю, що рівень команд і чемпіонату доволі пристойний.
Ми самоорганізувались і так само відбулось в інших містах. Людям дали зрозуміти, що можна не лише нести військову службу, а й займатись чимось розважальним попри службу. До прикладу, військовослужбовець має можливість поїхати на гру, зустрітись з колегами, відволіктись від буденності і вже в піднесеному настрої готуватись до наступного матчу. Такі турніри лише мотивують і час на військовій службі проходить цікавіше. Або, наприклад, саме за рахунок позитивних емоцій можна перекрити той негатив, що накопичився. Хлопці переодягнули форму з військової на футбольну і випустили все наболіле на футбольному полі. Це один з інструментів адаптації військових, тому цей проект дуже потрібен.
- Раніше популярним був спорт серед військових частин. Були навіть військові клуби. На Вашу думку, чи є можливість відновити їх у теперішній час?
- Всі ми добре пам'ятаємо столичний ЦСКА, чи львівський та одеський СКА, які зникли з футбольної карти України і з часом спорт в армії відійшов на другорядний план. Війна колись закінчиться, тож цей чемпіонат України можна перевести в іншу площину – вже серед військових частин, тощо. Адже чомусь музика і культура стали частиною військової служби, тоді як про спорт почали забувати.
Погодьтесь, зараз важко мотивувати 20-річного хлопця на військовій службі. А так, він отримає шанс займатись улюбленою справою, або якщо закінчив ДЮСШ, то продовжити грати. Важливо сформувати і середовище, в якому одні гратимуть, інші вболіватимуть, треті писатимуть, четверті… І так сформується військове середовище гравців, вболівальників та всіх-всіх, кому не байдужа доля нашого війська в цілому і спорту зокрема.
Розмовляв Андрій МОКЛЯК, sport.if.ua
