Володимир Боришкевич: "Перетинався із Мілевським у тренажерному залі"
Капітан франківського "Прикарпаття", автор переломного голу у ворота Карпат Володимир Боришкевич розповів про свій шлях у вітчизняному футболі, відгомін матчу з львів'янами та... Артема Мілевського.
Тиждень тому друголігове Прикарпаття вибило Карпати із Кубка України. Матч супроводжувався погромом івано-франківського стадіону, який влаштували розлючені львівські ультрас, а також кривавою бійнею із правоохоронцями. Перший гол у ворота Карпат забив Володимир Боришкевич – хавбек із кількома "зайвими" кілограмами, що одразу стало об’єктом для тролінгу. "Франківський Ігуаїн", "Футболіст із статурою Гройсмана" – чого тільки не понавигадували! Боришкевич визнає: проблеми із вагою дійсно є. Але насмішки сприймає спокійно і з гумором: "Нехай вони спробують зіграти так, як я".
"Пишуть, що за Карпати ми отримали дуже великі бонуси – це брехня"
– Володимире, у Кубку України Прикарпаття отримало наступного суперника. Десна – нормальний жереб?
– Жереб, в принципі, нормальний. Але ми бачимо, що Десна зараз ставить перед собою максимальні завдання – вихід у Прем’єр-лігу. Вони вже повинні були грати в еліті, але втрутилися певні нюанси. Вийдемо на поле і будемо грати. Матч усе покаже.
– Якою була перша реакція вашої команди на результати жеребкування?
– У нас тренування закінчилося о 12-ій годині і всі очікували на жеребкування. Хлопці сподівалися на те, що нам випаде якась із команд Прем'єр-ліги. Але Десна – то Десна. Гратимемо з ними – немає ніяких проблем.
– Чекаєте такого ж аншлагу, як у матчі з Карпатами?
– Після перемоги над львів'янами я спілкуюся з багатьма людьми різних сфер. Кажуть, що тепер на кожному домашньому матчі Прикарпаття буде якийсь такий мінімальний аншлаг. Думаю, що на кубковому поєдинку принаймні центральна трибуна точно заповниться.
– Ейфорія від перемоги над Карпатами вже минула?
– Ейфорія минула після фінального свистка – у роздягальні. Розумієте, наше основне завдання стосується чемпіонату України. Прикарпаття бореться за вихід у Першу лігу. У Кубку пройшли в наступний раунд – добре, не пройшли – нічого страшного. Хоча, звичайно, перемагати хочеться завжди.
– Тепер особисто вас частіше впізнають на вулиці?
– Думаю, що так (Усміхається). Хоча, в принципі, мене й так знають – я місцевий. Після Карпат люди іноді підходять, щоб зробити спільне фото. Це приємно.
– Пригадайте, як ви забивали Карпатам. Які думки промайнули в голові?
– Почнемо з того, що гравець Карпат не очікував відбору м'яча. Чи відібрав я цей м'яч на 100 відсотків "чисто", важко сказати. Можливо, з мого боку було трішки порушення: зіграв у м’яч, але зачепив ногу суперника. Пам'ятаю, подумав, що арбітр свисне і зафіксує фол – цього не сталося. Я увійшов у штрафний майданчик, зробив паузу, подивився на голкіпера і хотів пробити в дальній кут. Натомість пробив у ближній.
– Цей гол – найважливіший у вашій кар'єрі?
– Якщо брати до уваги професіональний футбол – то так, у Прем'єр-лізі я ніколи не забивав. Але ніколи не забуду, як відзначився у першій грі за Динамо-2. У мене був тривалий період, коли закінчив із професіональним футболом. Тепер повернувся, випала нагода забити у Кубку. Загалом, усі голи для мене є важливими – я не так часто забиваю.
– Чи можна сказати, що Карпати недооцінили Прикарпаття?
– Я думаю, що це причина №1 їхньої невдачі. Ми все-таки колектив Другої ліги, а вони – команда з еліти, значно вища за рангом. Думаю, якби ми зустрілися за інших обставин, вони б нас обіграли, навіть не задумуючись. Але це – Кубок, усе вирішується в одному матчі. Ми зробили сенсацію, Таврія зробила сенсацію, вибивши Зірку. Чесно кажучи, ми налаштовувались на позитивний результат. Щоправда, навіть не мріяли, що переможемо в основний час. Команда досягнула успіху завдяки великому бажанню. Виконали установку тренера – за тиждень до матчу він казав, що потрібно виграти боротьбу і самовіддачею подолати їхню майстерність.
– Психологічна накачка – ОК. А у фізичному плані Прикарпаття також по-особливому готувалося до цього матчу?
– Я вам скажу так. Карпатам у цьому матчі перемога була більш потрібною, ніж нам. Вони їхали у Франківськ знаючи, що у них непроста ситуація в чемпіонаті, а також із вболівальниками. Щодо нас, то ми виходили на поле, щоб продемонструвати максимум наших можливостей. Якби Прикарпаття поступилося навіть 0:3 чи 0:4 – прихильники не критикували б нас. Тобто, психологічне навантаження лягло на плечі наших суперників. Щодо тренувального процесу, то нічого особливого не відбувалося – ми готувались, як і до будь-якого іншого матчу.
– Керівництво преміювало команду за перемогу над Карпатами?
– У Прикарпаття – незначні кошти, ми є міською командою. Пишуть, що за Карпати ми отримали дуже великі бонуси – це брехня.
"Таке побоїще я бачив вперше у житті"
– Минув тиждень, але відгомін цього поєдинку звучить досі. Віце-президент вашого клубу Олександр Дем'янчук розкритикував Віктора Вацка…
– Я про це дізнався з інтернету. Із віце-президентом ще не спілкувався. Тому нічого вам не можу сказати. Знаю, що там виникли питання до нашого стадіону. Є керівництво клубу, яке займається тією проблемою. Намагаюся не звертати увагу на те, хто і що про мене говорить. Якщо все брати близько до серця, то можна взагалі закінчити з футболом.
– Тобто, на знаменитого коментатора ви не ображаєтеся?
– Віктор може багато говорити про мою тілобудову. Фани Карпат також казали "з явною зайвою вагою". Так, у мене є зайва вага. Я намагаюся позбутись зайвих кілограмів, але поки що не вдається. Який є – такий є. Не всі, хто без зайвої ваги, можуть зробити те, що мені вдається із зайвою вагою.
– Що ви можете відповісти львівським фанатам, які вважають вас фактично сільською командою?
– Фанати Карпат – дуже емоційні люди. Тому те, що цей фан чи фани сказали про Прикарпаття – це емоції. Думаю, якби вони охолонули, то говорили б вже по-іншому. Я їх розумію: поразку команди Прем'єр-ліги від друголігового колективу сприйняти важко. Львівські фани дуже некрасиво повелися на франківському стадіоні, де було багато дітей. Ми не звикли до такої атмосфери, яка виникла на кубковому матчі. Вони кажуть, що ми – сільський клуб? Нехай подивляться на табло.
– Сцена кривавого побоїща, яка вам найбільше врізалася в пам'ять?
– Ви знаєте, я таке бачив вперше в житті. Чого не скажеш про футболістів Карпат – вони з таким стикаються, напевно, дуже часто. Фаєри, петарди, вибігання на поле, бійки з правоохоронцями… Вважаю, що охорона матчу спрацювала на відмінно. Вона не дозволила фанам добігти до гравців Карпат і розправитися з ними. Недопрацювання я бачу лише в одному – не завадили львів'янам пронести у сектор велику кількість піротехніки. Тут потрібно розбиратися із відповідальними людьми. Зараз ведуться розмови про те, щоб не допустити франківський стадіон до наступного кубкового матчу. Прикро… Незважаючи на негатив, серед моїх родичів, друзів і знайомих не вщухають розмови про нашу перемогу. Усі вони хотіли, щоб у Франківськ знову приїхала команда Прем'єр-ліги. Мріяли про Динамо, Шахтар. Коли ще у своєму житті ми могли б зіграти із грандами українського футболу? Бачимо їх лише по телевізору.
"Прикарпаття ні разу не грало на тоталізатор"
– Головний тренер Прикарпаття Володимир Ковалюк свого часу пограв за величезну кількість далеко не останніх українських клубів. Чи часто ставить себе або своїх партнерів за приклад?
– Наш тренер – одна з найбільших легенд франківського футболу. Все-таки він виступав за Динамо, Шахтар, Дніпро, Волинь, російський Уралан… У клубі і в команді Ковалюк має величезний авторитет. "Та я там грав" – такого немає. У Володимира Васильовича – власний погляд на тренувальний цикл. Він будує команду під свою систему гри. Ковалюку подобається боротьба, гра через фланги. У нього немає улюбленців – грають лише найсильніші. Наш тренер зростав при Лобановському, Кварцяному, але я не можу сказати, що у нього совкові погляди на футбол. Це спеціаліст, який йде в ногу з часом.
– Наразі у чемпіонаті Другої ліги Прикарпаття посідає другу сходинку. Загалом у групі А – лише 9 клубів. Нудьга?
– Спершу були великі перерви між поєдинками – хтось знявся, хтось не приїхав. Зараз є тижневий цикл тренувань і матчів – все супер. Не можу сказати, що наша група слабша, ніж група Б. Вони рівноцінні.
– Олег Федорчук, головний тренер Енергії, стверджує, що 20 відсотків матчів Другої ліги граються на тоталізатор. Прикарпаття грає чесно?
– Я у таких процесах ніколи не брав участі і не збираюся цього робити. Можливо, таким займаються деякі інші клуби – чесно кажучи, не знаю. Чи закрадалися підозри? Можу вам сказати абсолютно відповідально, що відколи я в команді, Прикарпаття ні разу не грало на тоталізатор.
– У своїх партнерах ви впевнені на 100 відсотків?
– Не на 100, а на 110 відсотків.
– У матчі Першої ліги проти Авангарда футболісти Інгульця вийшли на поле в маніжках, а номери на спинах були викладені лейкопластирем. Розкажіть про якийсь із казусів у Другій лізі.
– Грали ми у Тернополі проти Ниви. Кольори Ниви – жовто-зелені. У нас – аналогічно. Ми не знали, чи допустить нас арбітр до матчу. Побоюючись технічної поразки, позичили червону форму у команди Вихор (Ямниця) із чемпіонату Івано-Франківської області. Так і зіграли у червоному.
"Перетинався із Мілевським у тренажерному залі"
– Як і звідки ви прийшли у професіональний футбол?
– Ой, то ціла одіссея! Я народився в Івано-Франківську. Моїм першим тренером був Анатолій Литвиненко. Виступав у ДЮСШ, потім перейшов у Прикарпаття. На базі клубу створилася команда Прикарпаття-87, якою керував Сергій Пташник, а президентом був Анатолій Ревуцький. Ми стали дворазовими чемпіонами України у Першій лізі. Ревуцький запропонував ректору Івано-Франківського інституту нафти і газу створити на базі навчального закладу клуб Факел. Команда грала у Другій лізі і навіть здобула право підвищитися класом. Потім Факел перейменували у Прикарпаття – так моя кар'єра і формувалася.
Згодом мене запросили у київське Динамо. Щоправда, піднятися вище другої команди я не зумів – отримав травму. Повернувся у Прикарпаття – ми не знайшли спільної мови, тож я став гравцем бурштинського Енергетика. Невдовзі команда розпалася. Їздив на перегляд у полтавську Ворсклу – не підійшов команді і вирішив зав’язати із професіональним футболом. Розпочав виступи за аматорський клуб Карпати (Яремче). Потім грав у Газовику (Богородчани), Карпатах (Брошнів). Ось так я перебував поза профі-ареною близько 4 років. Але в один прекрасний день мені зателефонували: "На Прикарпатті відроджуємо професіональний футбол. Чи не хотів би ти допомогти?" Я погодився, прийшов у команду. Не знаю, чи є від мене якась користь – потрібно запитати у колективу (Сміється).
– З ким ви перетиналися в Динамо-2?
– Це були 2010-11 роки. Коли я тільки приїхав, мене поселили в одній кімнаті із Сергієм Рибалкою. Згодом мешкав із Ігорем Мединським, який зараз виступає за Суми у Першій лізі. Хто в нас ще тоді грав? Парцванія, Макаренко, Кушніров, Коркішко, Сергій Шевчук, Женя Новак, Рудько, Загладько… Словом, багато футболістів, які зараз виступають на пристойному рівні.
– Мілевський із вами, бува, не бігав після своїх вечірок?
– У той час він грав тільки за першу команду. Якщо слухати лише журналістів – про Мілевського може скластися не зовсім правильне враження. Насправді Артем – дуже хороший футболіст і прекрасна людина.
– Часто спілкувалися з ним?
– Ми не були приятелями, але періодично перетиналися у тренажерному залі. Абсолютно нормальний хлопець.
– Шкодуєте, що не закріпилися в Динамо?
– Я ні про що не шкодую. Коли повернувся з Динамо додому, то одружився на своїй дівчині. У мене підростає синочок. Невдовзі буде поповнення – очікуємо на другого сина. Радію, що у моїй сім'ї та родині всі здорові. А футбольна кар'єра – сьогодні є, завтра немає. Звичайно, якби не повернувся у Франківськ, може б грав у Динамо, може б грав деінде. А можливо став би якимось наркоманом, розумієте (Сміється). Тож не шкодую. На кусок хліба гроші є, граю у професіональний футбол, допоміг перемогти вищолігові Карпати. У моєму житті – все супер.
Тиждень тому друголігове Прикарпаття вибило Карпати із Кубка України. Матч супроводжувався погромом івано-франківського стадіону, який влаштували розлючені львівські ультрас, а також кривавою бійнею із правоохоронцями. Перший гол у ворота Карпат забив Володимир Боришкевич – хавбек із кількома "зайвими" кілограмами, що одразу стало об’єктом для тролінгу. "Франківський Ігуаїн", "Футболіст із статурою Гройсмана" – чого тільки не понавигадували! Боришкевич визнає: проблеми із вагою дійсно є. Але насмішки сприймає спокійно і з гумором: "Нехай вони спробують зіграти так, як я".
"Пишуть, що за Карпати ми отримали дуже великі бонуси – це брехня"
– Володимире, у Кубку України Прикарпаття отримало наступного суперника. Десна – нормальний жереб?
– Жереб, в принципі, нормальний. Але ми бачимо, що Десна зараз ставить перед собою максимальні завдання – вихід у Прем’єр-лігу. Вони вже повинні були грати в еліті, але втрутилися певні нюанси. Вийдемо на поле і будемо грати. Матч усе покаже.
– Якою була перша реакція вашої команди на результати жеребкування?
– У нас тренування закінчилося о 12-ій годині і всі очікували на жеребкування. Хлопці сподівалися на те, що нам випаде якась із команд Прем'єр-ліги. Але Десна – то Десна. Гратимемо з ними – немає ніяких проблем.
– Чекаєте такого ж аншлагу, як у матчі з Карпатами?
– Після перемоги над львів'янами я спілкуюся з багатьма людьми різних сфер. Кажуть, що тепер на кожному домашньому матчі Прикарпаття буде якийсь такий мінімальний аншлаг. Думаю, що на кубковому поєдинку принаймні центральна трибуна точно заповниться.
– Ейфорія від перемоги над Карпатами вже минула?
– Ейфорія минула після фінального свистка – у роздягальні. Розумієте, наше основне завдання стосується чемпіонату України. Прикарпаття бореться за вихід у Першу лігу. У Кубку пройшли в наступний раунд – добре, не пройшли – нічого страшного. Хоча, звичайно, перемагати хочеться завжди.
– Тепер особисто вас частіше впізнають на вулиці?
– Думаю, що так (Усміхається). Хоча, в принципі, мене й так знають – я місцевий. Після Карпат люди іноді підходять, щоб зробити спільне фото. Це приємно.
– Пригадайте, як ви забивали Карпатам. Які думки промайнули в голові?
– Почнемо з того, що гравець Карпат не очікував відбору м'яча. Чи відібрав я цей м'яч на 100 відсотків "чисто", важко сказати. Можливо, з мого боку було трішки порушення: зіграв у м’яч, але зачепив ногу суперника. Пам'ятаю, подумав, що арбітр свисне і зафіксує фол – цього не сталося. Я увійшов у штрафний майданчик, зробив паузу, подивився на голкіпера і хотів пробити в дальній кут. Натомість пробив у ближній.
– Цей гол – найважливіший у вашій кар'єрі?
– Якщо брати до уваги професіональний футбол – то так, у Прем'єр-лізі я ніколи не забивав. Але ніколи не забуду, як відзначився у першій грі за Динамо-2. У мене був тривалий період, коли закінчив із професіональним футболом. Тепер повернувся, випала нагода забити у Кубку. Загалом, усі голи для мене є важливими – я не так часто забиваю.
– Чи можна сказати, що Карпати недооцінили Прикарпаття?
– Я думаю, що це причина №1 їхньої невдачі. Ми все-таки колектив Другої ліги, а вони – команда з еліти, значно вища за рангом. Думаю, якби ми зустрілися за інших обставин, вони б нас обіграли, навіть не задумуючись. Але це – Кубок, усе вирішується в одному матчі. Ми зробили сенсацію, Таврія зробила сенсацію, вибивши Зірку. Чесно кажучи, ми налаштовувались на позитивний результат. Щоправда, навіть не мріяли, що переможемо в основний час. Команда досягнула успіху завдяки великому бажанню. Виконали установку тренера – за тиждень до матчу він казав, що потрібно виграти боротьбу і самовіддачею подолати їхню майстерність.
– Психологічна накачка – ОК. А у фізичному плані Прикарпаття також по-особливому готувалося до цього матчу?
– Я вам скажу так. Карпатам у цьому матчі перемога була більш потрібною, ніж нам. Вони їхали у Франківськ знаючи, що у них непроста ситуація в чемпіонаті, а також із вболівальниками. Щодо нас, то ми виходили на поле, щоб продемонструвати максимум наших можливостей. Якби Прикарпаття поступилося навіть 0:3 чи 0:4 – прихильники не критикували б нас. Тобто, психологічне навантаження лягло на плечі наших суперників. Щодо тренувального процесу, то нічого особливого не відбувалося – ми готувались, як і до будь-якого іншого матчу.
– Керівництво преміювало команду за перемогу над Карпатами?
– У Прикарпаття – незначні кошти, ми є міською командою. Пишуть, що за Карпати ми отримали дуже великі бонуси – це брехня.
"Таке побоїще я бачив вперше у житті"
– Минув тиждень, але відгомін цього поєдинку звучить досі. Віце-президент вашого клубу Олександр Дем'янчук розкритикував Віктора Вацка…
– Я про це дізнався з інтернету. Із віце-президентом ще не спілкувався. Тому нічого вам не можу сказати. Знаю, що там виникли питання до нашого стадіону. Є керівництво клубу, яке займається тією проблемою. Намагаюся не звертати увагу на те, хто і що про мене говорить. Якщо все брати близько до серця, то можна взагалі закінчити з футболом.
– Тобто, на знаменитого коментатора ви не ображаєтеся?
– Віктор може багато говорити про мою тілобудову. Фани Карпат також казали "з явною зайвою вагою". Так, у мене є зайва вага. Я намагаюся позбутись зайвих кілограмів, але поки що не вдається. Який є – такий є. Не всі, хто без зайвої ваги, можуть зробити те, що мені вдається із зайвою вагою.
– Що ви можете відповісти львівським фанатам, які вважають вас фактично сільською командою?
– Фанати Карпат – дуже емоційні люди. Тому те, що цей фан чи фани сказали про Прикарпаття – це емоції. Думаю, якби вони охолонули, то говорили б вже по-іншому. Я їх розумію: поразку команди Прем'єр-ліги від друголігового колективу сприйняти важко. Львівські фани дуже некрасиво повелися на франківському стадіоні, де було багато дітей. Ми не звикли до такої атмосфери, яка виникла на кубковому матчі. Вони кажуть, що ми – сільський клуб? Нехай подивляться на табло.
– Сцена кривавого побоїща, яка вам найбільше врізалася в пам'ять?
– Ви знаєте, я таке бачив вперше в житті. Чого не скажеш про футболістів Карпат – вони з таким стикаються, напевно, дуже часто. Фаєри, петарди, вибігання на поле, бійки з правоохоронцями… Вважаю, що охорона матчу спрацювала на відмінно. Вона не дозволила фанам добігти до гравців Карпат і розправитися з ними. Недопрацювання я бачу лише в одному – не завадили львів'янам пронести у сектор велику кількість піротехніки. Тут потрібно розбиратися із відповідальними людьми. Зараз ведуться розмови про те, щоб не допустити франківський стадіон до наступного кубкового матчу. Прикро… Незважаючи на негатив, серед моїх родичів, друзів і знайомих не вщухають розмови про нашу перемогу. Усі вони хотіли, щоб у Франківськ знову приїхала команда Прем'єр-ліги. Мріяли про Динамо, Шахтар. Коли ще у своєму житті ми могли б зіграти із грандами українського футболу? Бачимо їх лише по телевізору.
"Прикарпаття ні разу не грало на тоталізатор"
– Головний тренер Прикарпаття Володимир Ковалюк свого часу пограв за величезну кількість далеко не останніх українських клубів. Чи часто ставить себе або своїх партнерів за приклад?
– Наш тренер – одна з найбільших легенд франківського футболу. Все-таки він виступав за Динамо, Шахтар, Дніпро, Волинь, російський Уралан… У клубі і в команді Ковалюк має величезний авторитет. "Та я там грав" – такого немає. У Володимира Васильовича – власний погляд на тренувальний цикл. Він будує команду під свою систему гри. Ковалюку подобається боротьба, гра через фланги. У нього немає улюбленців – грають лише найсильніші. Наш тренер зростав при Лобановському, Кварцяному, але я не можу сказати, що у нього совкові погляди на футбол. Це спеціаліст, який йде в ногу з часом.
– Наразі у чемпіонаті Другої ліги Прикарпаття посідає другу сходинку. Загалом у групі А – лише 9 клубів. Нудьга?
– Спершу були великі перерви між поєдинками – хтось знявся, хтось не приїхав. Зараз є тижневий цикл тренувань і матчів – все супер. Не можу сказати, що наша група слабша, ніж група Б. Вони рівноцінні.
– Олег Федорчук, головний тренер Енергії, стверджує, що 20 відсотків матчів Другої ліги граються на тоталізатор. Прикарпаття грає чесно?
– Я у таких процесах ніколи не брав участі і не збираюся цього робити. Можливо, таким займаються деякі інші клуби – чесно кажучи, не знаю. Чи закрадалися підозри? Можу вам сказати абсолютно відповідально, що відколи я в команді, Прикарпаття ні разу не грало на тоталізатор.
– У своїх партнерах ви впевнені на 100 відсотків?
– Не на 100, а на 110 відсотків.
– У матчі Першої ліги проти Авангарда футболісти Інгульця вийшли на поле в маніжках, а номери на спинах були викладені лейкопластирем. Розкажіть про якийсь із казусів у Другій лізі.
– Грали ми у Тернополі проти Ниви. Кольори Ниви – жовто-зелені. У нас – аналогічно. Ми не знали, чи допустить нас арбітр до матчу. Побоюючись технічної поразки, позичили червону форму у команди Вихор (Ямниця) із чемпіонату Івано-Франківської області. Так і зіграли у червоному.
"Перетинався із Мілевським у тренажерному залі"
– Як і звідки ви прийшли у професіональний футбол?
– Ой, то ціла одіссея! Я народився в Івано-Франківську. Моїм першим тренером був Анатолій Литвиненко. Виступав у ДЮСШ, потім перейшов у Прикарпаття. На базі клубу створилася команда Прикарпаття-87, якою керував Сергій Пташник, а президентом був Анатолій Ревуцький. Ми стали дворазовими чемпіонами України у Першій лізі. Ревуцький запропонував ректору Івано-Франківського інституту нафти і газу створити на базі навчального закладу клуб Факел. Команда грала у Другій лізі і навіть здобула право підвищитися класом. Потім Факел перейменували у Прикарпаття – так моя кар'єра і формувалася.
Згодом мене запросили у київське Динамо. Щоправда, піднятися вище другої команди я не зумів – отримав травму. Повернувся у Прикарпаття – ми не знайшли спільної мови, тож я став гравцем бурштинського Енергетика. Невдовзі команда розпалася. Їздив на перегляд у полтавську Ворсклу – не підійшов команді і вирішив зав’язати із професіональним футболом. Розпочав виступи за аматорський клуб Карпати (Яремче). Потім грав у Газовику (Богородчани), Карпатах (Брошнів). Ось так я перебував поза профі-ареною близько 4 років. Але в один прекрасний день мені зателефонували: "На Прикарпатті відроджуємо професіональний футбол. Чи не хотів би ти допомогти?" Я погодився, прийшов у команду. Не знаю, чи є від мене якась користь – потрібно запитати у колективу (Сміється).
– З ким ви перетиналися в Динамо-2?
– Це були 2010-11 роки. Коли я тільки приїхав, мене поселили в одній кімнаті із Сергієм Рибалкою. Згодом мешкав із Ігорем Мединським, який зараз виступає за Суми у Першій лізі. Хто в нас ще тоді грав? Парцванія, Макаренко, Кушніров, Коркішко, Сергій Шевчук, Женя Новак, Рудько, Загладько… Словом, багато футболістів, які зараз виступають на пристойному рівні.
– Мілевський із вами, бува, не бігав після своїх вечірок?
– У той час він грав тільки за першу команду. Якщо слухати лише журналістів – про Мілевського може скластися не зовсім правильне враження. Насправді Артем – дуже хороший футболіст і прекрасна людина.
– Часто спілкувалися з ним?
– Ми не були приятелями, але періодично перетиналися у тренажерному залі. Абсолютно нормальний хлопець.
– Шкодуєте, що не закріпилися в Динамо?
– Я ні про що не шкодую. Коли повернувся з Динамо додому, то одружився на своїй дівчині. У мене підростає синочок. Невдовзі буде поповнення – очікуємо на другого сина. Радію, що у моїй сім'ї та родині всі здорові. А футбольна кар'єра – сьогодні є, завтра немає. Звичайно, якби не повернувся у Франківськ, може б грав у Динамо, може б грав деінде. А можливо став би якимось наркоманом, розумієте (Сміється). Тож не шкодую. На кусок хліба гроші є, граю у професіональний футбол, допоміг перемогти вищолігові Карпати. У моєму житті – все супер.
