Тарас Харандюк: У нас дуже хороша команда, яку потрібно зберегти
Під час липневої паузи в футбольних змаганнях Інформаційна служба ДЮФК "Ніка-05" поспілкувалася із головним тренером команди U-12 Харандюком Тарасом Ярославовичем, яка в сезоні 2017/18 років стала чемпіоном області (переможцем ДЮФЛІФО) у своїй віковій категорії. Розмова вийшла цікавою. Вдалося обговорити багато питань, які стосуються не лише підопічних Тараса Ярославовича та не лише нашого клубу.
- Скажіть, будь ласка, з якою віковою категорією футболістів ви працювали у ДЮФК «Ніка-05» в сезоні 2017/18 років? Розкажіть детальніше про команду та в яких змаганнях брали участь?
- В групі 2006 року народження, в нас займається до 50 дітей. Саме в цій віковій категорії я є головним тренером. Мені дуже допомагає, і йому варто віддати належне, досвідчений фахівець Іван Григорович Лукань. Тому ми мали можливість виставити для участі в Дитячо-юнацькій футбольній лізі серед дітей U-12 одразу три команди – «Ніка-05» І, «Ніка-05» ІІ, а також спільний проект із Вовчинецькою сільською радою – ФК «Вовчинці». Наша перша команда виступила вдало. «Ніка-05» І – чемпіони області у своїй віковій категорії, забили у ворота суперників більше 100 м’ячів. Окрім цього, наші діти в складі команди ЗОШ №10 Івано-Франківська стали чемпіонами України серед школярів.
- Кого б могли виділити в своїй команді?
- У першій команді було 13 дітей, кожен з яких отримав потрібну ігрову практику. Когось конкретно не хотілось би виділяти. Всі футболісти доклалися до спільної перемоги, кожен з них є лідером і має потенціал для розвитку. Наше основне із Іваном Григоровичем завдання – зберегти цю групу, яка вже в такому ранньому віці показує хороший футбол. Згуртувати навколо якоїсь спільної мети, після чого вже підсилювати проблемні позиції. Зараз двоє хлопчиків скоріше всього нас покинуть. Вони пробуватимуть свої сили в львівському УФК. Бажаємо їм вирости у справжніх футболістів. Але в другій команді є ряд талановитих дітей, які зможуть їх замінити. Їм основне сміливішими бути на футбольному полі, вірити в свої сили. До речі, наші команди 2006 року народження сформовані із дітей Івано-Франківська. Поки що нікого з-за меж міста не залучали.
- Якщо не секрет, хто саме на перегляді в УФК?
- Вже не на перегляді, а на стадії переходу до львівської команди. Це Хмельовський Денис та Білецький Дмитро. На даний момент зацікавленість зі сторони більш потужніших футбольних шкіл, які мають кращі матеріально-технічні умови і збирають футболістів з усієї Західної України, є і щодо інших наших футболістів.
- Щодо матеріально-технічних умов. Де команди ваші тренуються?
- Для нашої вікової групи керівництвом ДЮФК «Ніка-05» створені хороші умови. М’ячами, маніжками та іншим потрібним інвентарем ми забезпечені. Ми займаємося на стадіоні імені Героїв Пожежних у Івано-Франківську. У нашому розпорядженні ціле поле, так як займаємося з великою групою дітей. Один тренер не зміг би організувати весь тренувальний процес, тому працюємо разом із Іваном Григоровичем Луканем, інколи долучається до процесу тренування тренер воротарів клубу Мафтій Іванович Кудла. Щодо частоти тренувань, то займалися три рази плюс гра. Зараз переходимо поступово на чотириразовий графік занять, шукаємо можливості грати із сильними суперниками. Нажаль, в області лише окремі команди можуть нав’язати нам боротьбу, що й показав обласний чемпіонат.
- Як ви займаєтеся в літній період і чи плануєте виїжджати на якісь турніри?
- Зараз працюємо у відпочинковому режимі. Переважно все з м’ячами без значних фізичних навантажень. Це зумовлено тим, що багатьох дітей зараз немає в Івано-Франківську – поїхали відпочивати чи до родичів за межі міста. Але ми домовилися, що з 1 серпня збираємося і працюємо в ритмі чотирьох тренувань на тиждень. Маємо запрошення на футбольний турнір до Львова на початок серпня. Із спортивним директором клубу Поляковим Анатолієм Олексанровичем обговорюємо якраз можливість участі дітей 2006 року народження у змаганнях вікової категорії U-14 (2005 року народження) в новому сезоні. Оскільки серед 13-річних дітей не проводяться якісь повноцінні всеукраїнські чи обласні турніри. З старшими на рік дітьми нашим підопічним було б цікавіше та корисніше грати. Якщо не вдасться такі задуми втілити в життя, то лише за рахунок турнірів доведеться отримувати ігрову практику. А це додаткові витрати для батьків. Мета нашого футбольного клубу – повернутися у Вищу лігу ДЮФЛ України. Хотілось би спробувати свої сили в якості тренера на такому високому рівні. Хоча в новому сезоні має зрости і рівень змагань першої ліги, куди вилетіла чернівецька «Буковина», Мукачево показуватиме хороший футбол. Там теж точно не буде легко.
- Ваша порада, як тренера, який працює з дітьми. З якого віку потрібно займатися футболом?
- Основне, це бажання дитини. В будь-якому випадку її не можна змушувати займатися конкретним видом спорту. У віці 7-10 років дитині хочеться попробувати різні спортивні напрямки. Річ також в тому, що не всі діти вірять в себе. Декому потрібно час, щоб отримати впевненість у своїх діях і тоді вони розкриваються. Це спільна робота тренера та батьків, які мають розмовляти з юними футболістами, підтримувати і заохочувати їх.
- Тобто вік для початку заняття футболом – молодші шкільні роки?
- Так, в основному 7-10 років. Приходити в секцію і займатися футболом пізніше 10 років трохи важко, так як інші діти за попередні два-три роки набули технічних навичок роботи з м’ячем. Тому якщо дитина приходить в команду у старшому віці, вона вже має мати характеристики, за яку тренер зачепиться. Наприклад, швидкість, спритність, хороша координація.
- Яка схема гри вам ближча, як тренеру?
- Завжди тренер йде від того, що він має, з ким він працює. Ми будуємо нашу гру в атаці в три нападника. Кожен з них на чемпіонаті області забив більше 20 м’ячів. Проповідуємо атакуючий стиль, але хотілось би грати в більш швидкий футбол, так як маємо ким атакувати. Ще двох атакувальних футболістів доводилося переводити в середню лінію, щоб залучити їх в центрі. Я вже казав, що нам важливо грати із сильними суперниками. Наприклад на турнірі пам’яті Савчука ми десь трохи розслабилися не повністю мали основний склад і ми програли Долині. Але після цього зібралися, розібрали помилки в захисті. І потім розпочався чемпіонат України серед школярів, де наші діти пройшли всі етапи від міських до всеукраїнських змагань, дисципліновано відіграли в захисті, а в атаці ми завжди знаходимо свої моменти. Я ніколи не буваю задоволений діями своїх футболістів, навіть при перемозі 8:0 потрібно розбирати свої помилки, вчитися на них. От шукати цю мотивацію для них після 13:0, 9:0, 8:0 було складно. Ми маємо розвиватися, грати з сильними опонентами, які не дадуть нам багато створювати. Я дуже хочу подякувати батькам за те, що контролювали відвідуваність своїх дітей. У першій команді в нас практично не було зривів, всі приходили, тренувалися, грали. А от в другій команді ФК «Вовчинці» були проблеми, багато дітей пропускали ігри. Тому й результати в них не були стабільні.
- Ви пройшли цей шлях від футболіста до тренера. Хто відіграв найбільшу роль у становленні Вас як тренера?
- В мене так вийшло по футбольному житті, що я дуже поважав всіх своїх тренерів, будучи футболістом. В першу чергу дуже хочу подякувати Степану Йосиповичу Рибаку. Він дам мені дуже багато. Покійний Іван Михайлович Краснецький - це мій перший тренер на професійному рівні. Перший мій тренер загалом – Ярослав Іванович Притула. Свою важливу роль відіграла робота із Петром Івановичем Кушликом, ще в якості футболіста. Будучи гравцем, я ніколи не думав, що мені доведеться з дітьми працювати. Щоправда, цікавіше займатися дітьми, ніж дорослими, з них можна щось ліпити, бачиш як вони ростуть, розвиваються у футбольному плані. Хотілось би їх бачити на вищому рівні. Мені вдалося попрацювати років 15 назад у футбольному клубу «Сігуенья» із Юрієм Семеновичем Шайкіним – старійшина тренерського цеху. Вчитися потрібно постійно і не лише в старших від себе. Я деколи залишаюся подивитися як наші тренери працюють. Під час футбольних турнірів постійно обмінюємось досвідом із іншими тренерами. Шайкін мені колись так і казав, скільки б тобі не було років, всеодно потрібно вчитися. Так я і свого сина стараюся вчити. От ти забив два м’ячі у фіналі шкільного чемпіонату України, розвивайся далі, щоб себе реалізувати, став завдання і досягай їх.
- На скільки важко бути одночасно і батьком і тренером?
- Він знаходиться під двійним прицілом. Ми постійно з ним розмовляємо. Я бачу в ньому багато недоліків, над якими треба працювати. Він ще й трошки молодший за своїх партнерів по команді. Для нього немає жодних поблажок. Йому тяжко давався футбол, він шукав себе, не дуже хотів грати на початках. Але останні два роки суттєво додав у грі, почав краще використовувати свої сильні сторони і це дає результат.
- Ви грали у чемпіонаті області у своїй віковій категорії. По суті, бачили більшість дітей. Чи зможуть з них вирости хороші футболісти, які змінять сучасне покоління в дорослому футболі, в тому числі в професійних клубах?
- Питання дуже складне і багатогранне. Дуже добре, що з’являються команди у віковій категорії U-19. Так як діти, закінчивши футбольну школу і змагання ДЮФЛ, не мали куди далі йти. На цьому етапі втрачається багато хороших футболістів. У період, коли в нас не було професійної команди в області, єдина надія була, що їм вдасться через тренерів, знайомства батьків чи друзів потрапити в якісь професійні команди. Інакше вони втрачені для футболу. Їм доводилося грати «на область», де переважно відсутній тренувальний процес. А у віці переходу від юнацького до дорослого футболу, дуже важливо постійно тренуватися. Тому роль команди U-19 у становленні дітей в майбутньому є дуже важливим. І можливо краще не їхати одразу у школи провідних українських клубів, бо там дуже багато талановитих гравців відсіюється, так як їм не дають часу, щоб розкритися, а працювати над собою в місцевій футбольній школі, де є тренувальний процес і свої тренера в цього гравця вірять. Якщо ти приїжджаєш в чуже місто, потрібно бути на голову сильнішим від місцевих, бо дуже легко загубитися. Я дуже радий, що зараз у головній команді краю грають лише наші місцеві футболісти і тренує їх наш місцевий тренер. «Прикарпаття» - це шанс для прикарпатської молоді показати себе. Дуже добре, що цього року і Калуш вийшов на професійний рівень. Чим більше буде таких команд, тим з більшим натхненням наші діти займатимуться футболом. Вони бачитимуть мету, до якої слід рухатися.
- Ви торкнулися теми «Прикарпаття». Як гадаєте, яке приблизно місце команда займе за підсумками сезону 2018/19? Чи вдасться закріпитися в першій лізі?
- Я впевнений, що «Прикарпаття» збереже прописку у першій лізі. Про місце, яке займе команда, мені складно говорити. Дуже багато залежатиме від старту. Якщо вдасться перші 5-6 турів добре провести, закріпитися в середині, то все буде добре.
- Розкажіть будь ласка на скільки велика конкуренція між футбольними школами Івано-Франківська і чи вистачає кадрів?
- Слушне запитання. Конкуренція висока, але кадрів вистачає. Дуже корисно, що в нас така кількість шкіл, як в місті, так і області. Тому що, якби в нас, наприклад, було 2-3 школи, то всі діти не змогли б себе проявити. Декому потрібно більше часу і праці, щоб показати хорошу гру. Конкуренція – це не є погано. Кожен тренер, який веде конкретний вік, він відслідковує всіх футболістів, які є не лише у його віковій категорії, а й в трохи молодших. Так само тренери дорослих команд повинні працювати, переглядаючи гру юнаків, які на підході до дорослого футболу.
- Ким ви себе бачите для своїх юних футболістів?
- В першу чергу я мушу бути психологом. У мене займаються різні діти. На декого з футболістів потрібно крикнути, його мобілізувати, щоб він включився, а на іншого, навпаки, не можна, бо він закриється в собі і користі з цього не буде. Для кожної дитини потрібний індивідуальний підхід, який дозволить розвинути кращі сторони та талант гравця. Все-таки, це діти, а не сформовані футболісти. Ще колись мої тренери мені казали, якщо на вас не кричать, то варто задуматися чи вам взагалі варто цим займатися.
- Хто з Ваших вихованців виріс до рівня сформованого футболіста?
- Ярослав Конкольняк, Артур Комар, Тарас Бойко. Ці футболісти зараз грають за «Прикарпаття». Дуже хороші надії подавав Андрій Вацеба. Багато було дітей, які мали талант та могли вирости хорошими футболістами, але не склалося в них з футболом.
- Дуже дякую Вам за таку цікаву розмову.
Інформаційна служба ФК "Ніка" Івано-Франківськ
- Скажіть, будь ласка, з якою віковою категорією футболістів ви працювали у ДЮФК «Ніка-05» в сезоні 2017/18 років? Розкажіть детальніше про команду та в яких змаганнях брали участь?
- В групі 2006 року народження, в нас займається до 50 дітей. Саме в цій віковій категорії я є головним тренером. Мені дуже допомагає, і йому варто віддати належне, досвідчений фахівець Іван Григорович Лукань. Тому ми мали можливість виставити для участі в Дитячо-юнацькій футбольній лізі серед дітей U-12 одразу три команди – «Ніка-05» І, «Ніка-05» ІІ, а також спільний проект із Вовчинецькою сільською радою – ФК «Вовчинці». Наша перша команда виступила вдало. «Ніка-05» І – чемпіони області у своїй віковій категорії, забили у ворота суперників більше 100 м’ячів. Окрім цього, наші діти в складі команди ЗОШ №10 Івано-Франківська стали чемпіонами України серед школярів.
- Кого б могли виділити в своїй команді?
- У першій команді було 13 дітей, кожен з яких отримав потрібну ігрову практику. Когось конкретно не хотілось би виділяти. Всі футболісти доклалися до спільної перемоги, кожен з них є лідером і має потенціал для розвитку. Наше основне із Іваном Григоровичем завдання – зберегти цю групу, яка вже в такому ранньому віці показує хороший футбол. Згуртувати навколо якоїсь спільної мети, після чого вже підсилювати проблемні позиції. Зараз двоє хлопчиків скоріше всього нас покинуть. Вони пробуватимуть свої сили в львівському УФК. Бажаємо їм вирости у справжніх футболістів. Але в другій команді є ряд талановитих дітей, які зможуть їх замінити. Їм основне сміливішими бути на футбольному полі, вірити в свої сили. До речі, наші команди 2006 року народження сформовані із дітей Івано-Франківська. Поки що нікого з-за меж міста не залучали.
- Якщо не секрет, хто саме на перегляді в УФК?
- Вже не на перегляді, а на стадії переходу до львівської команди. Це Хмельовський Денис та Білецький Дмитро. На даний момент зацікавленість зі сторони більш потужніших футбольних шкіл, які мають кращі матеріально-технічні умови і збирають футболістів з усієї Західної України, є і щодо інших наших футболістів.
- Щодо матеріально-технічних умов. Де команди ваші тренуються?
- Для нашої вікової групи керівництвом ДЮФК «Ніка-05» створені хороші умови. М’ячами, маніжками та іншим потрібним інвентарем ми забезпечені. Ми займаємося на стадіоні імені Героїв Пожежних у Івано-Франківську. У нашому розпорядженні ціле поле, так як займаємося з великою групою дітей. Один тренер не зміг би організувати весь тренувальний процес, тому працюємо разом із Іваном Григоровичем Луканем, інколи долучається до процесу тренування тренер воротарів клубу Мафтій Іванович Кудла. Щодо частоти тренувань, то займалися три рази плюс гра. Зараз переходимо поступово на чотириразовий графік занять, шукаємо можливості грати із сильними суперниками. Нажаль, в області лише окремі команди можуть нав’язати нам боротьбу, що й показав обласний чемпіонат.
- Як ви займаєтеся в літній період і чи плануєте виїжджати на якісь турніри?
- Зараз працюємо у відпочинковому режимі. Переважно все з м’ячами без значних фізичних навантажень. Це зумовлено тим, що багатьох дітей зараз немає в Івано-Франківську – поїхали відпочивати чи до родичів за межі міста. Але ми домовилися, що з 1 серпня збираємося і працюємо в ритмі чотирьох тренувань на тиждень. Маємо запрошення на футбольний турнір до Львова на початок серпня. Із спортивним директором клубу Поляковим Анатолієм Олексанровичем обговорюємо якраз можливість участі дітей 2006 року народження у змаганнях вікової категорії U-14 (2005 року народження) в новому сезоні. Оскільки серед 13-річних дітей не проводяться якісь повноцінні всеукраїнські чи обласні турніри. З старшими на рік дітьми нашим підопічним було б цікавіше та корисніше грати. Якщо не вдасться такі задуми втілити в життя, то лише за рахунок турнірів доведеться отримувати ігрову практику. А це додаткові витрати для батьків. Мета нашого футбольного клубу – повернутися у Вищу лігу ДЮФЛ України. Хотілось би спробувати свої сили в якості тренера на такому високому рівні. Хоча в новому сезоні має зрости і рівень змагань першої ліги, куди вилетіла чернівецька «Буковина», Мукачево показуватиме хороший футбол. Там теж точно не буде легко.
- Ваша порада, як тренера, який працює з дітьми. З якого віку потрібно займатися футболом?
- Основне, це бажання дитини. В будь-якому випадку її не можна змушувати займатися конкретним видом спорту. У віці 7-10 років дитині хочеться попробувати різні спортивні напрямки. Річ також в тому, що не всі діти вірять в себе. Декому потрібно час, щоб отримати впевненість у своїх діях і тоді вони розкриваються. Це спільна робота тренера та батьків, які мають розмовляти з юними футболістами, підтримувати і заохочувати їх.
- Тобто вік для початку заняття футболом – молодші шкільні роки?
- Так, в основному 7-10 років. Приходити в секцію і займатися футболом пізніше 10 років трохи важко, так як інші діти за попередні два-три роки набули технічних навичок роботи з м’ячем. Тому якщо дитина приходить в команду у старшому віці, вона вже має мати характеристики, за яку тренер зачепиться. Наприклад, швидкість, спритність, хороша координація.
- Яка схема гри вам ближча, як тренеру?
- Завжди тренер йде від того, що він має, з ким він працює. Ми будуємо нашу гру в атаці в три нападника. Кожен з них на чемпіонаті області забив більше 20 м’ячів. Проповідуємо атакуючий стиль, але хотілось би грати в більш швидкий футбол, так як маємо ким атакувати. Ще двох атакувальних футболістів доводилося переводити в середню лінію, щоб залучити їх в центрі. Я вже казав, що нам важливо грати із сильними суперниками. Наприклад на турнірі пам’яті Савчука ми десь трохи розслабилися не повністю мали основний склад і ми програли Долині. Але після цього зібралися, розібрали помилки в захисті. І потім розпочався чемпіонат України серед школярів, де наші діти пройшли всі етапи від міських до всеукраїнських змагань, дисципліновано відіграли в захисті, а в атаці ми завжди знаходимо свої моменти. Я ніколи не буваю задоволений діями своїх футболістів, навіть при перемозі 8:0 потрібно розбирати свої помилки, вчитися на них. От шукати цю мотивацію для них після 13:0, 9:0, 8:0 було складно. Ми маємо розвиватися, грати з сильними опонентами, які не дадуть нам багато створювати. Я дуже хочу подякувати батькам за те, що контролювали відвідуваність своїх дітей. У першій команді в нас практично не було зривів, всі приходили, тренувалися, грали. А от в другій команді ФК «Вовчинці» були проблеми, багато дітей пропускали ігри. Тому й результати в них не були стабільні.
- Ви пройшли цей шлях від футболіста до тренера. Хто відіграв найбільшу роль у становленні Вас як тренера?
- В мене так вийшло по футбольному житті, що я дуже поважав всіх своїх тренерів, будучи футболістом. В першу чергу дуже хочу подякувати Степану Йосиповичу Рибаку. Він дам мені дуже багато. Покійний Іван Михайлович Краснецький - це мій перший тренер на професійному рівні. Перший мій тренер загалом – Ярослав Іванович Притула. Свою важливу роль відіграла робота із Петром Івановичем Кушликом, ще в якості футболіста. Будучи гравцем, я ніколи не думав, що мені доведеться з дітьми працювати. Щоправда, цікавіше займатися дітьми, ніж дорослими, з них можна щось ліпити, бачиш як вони ростуть, розвиваються у футбольному плані. Хотілось би їх бачити на вищому рівні. Мені вдалося попрацювати років 15 назад у футбольному клубу «Сігуенья» із Юрієм Семеновичем Шайкіним – старійшина тренерського цеху. Вчитися потрібно постійно і не лише в старших від себе. Я деколи залишаюся подивитися як наші тренери працюють. Під час футбольних турнірів постійно обмінюємось досвідом із іншими тренерами. Шайкін мені колись так і казав, скільки б тобі не було років, всеодно потрібно вчитися. Так я і свого сина стараюся вчити. От ти забив два м’ячі у фіналі шкільного чемпіонату України, розвивайся далі, щоб себе реалізувати, став завдання і досягай їх.
- На скільки важко бути одночасно і батьком і тренером?
- Він знаходиться під двійним прицілом. Ми постійно з ним розмовляємо. Я бачу в ньому багато недоліків, над якими треба працювати. Він ще й трошки молодший за своїх партнерів по команді. Для нього немає жодних поблажок. Йому тяжко давався футбол, він шукав себе, не дуже хотів грати на початках. Але останні два роки суттєво додав у грі, почав краще використовувати свої сильні сторони і це дає результат.
- Ви грали у чемпіонаті області у своїй віковій категорії. По суті, бачили більшість дітей. Чи зможуть з них вирости хороші футболісти, які змінять сучасне покоління в дорослому футболі, в тому числі в професійних клубах?
- Питання дуже складне і багатогранне. Дуже добре, що з’являються команди у віковій категорії U-19. Так як діти, закінчивши футбольну школу і змагання ДЮФЛ, не мали куди далі йти. На цьому етапі втрачається багато хороших футболістів. У період, коли в нас не було професійної команди в області, єдина надія була, що їм вдасться через тренерів, знайомства батьків чи друзів потрапити в якісь професійні команди. Інакше вони втрачені для футболу. Їм доводилося грати «на область», де переважно відсутній тренувальний процес. А у віці переходу від юнацького до дорослого футболу, дуже важливо постійно тренуватися. Тому роль команди U-19 у становленні дітей в майбутньому є дуже важливим. І можливо краще не їхати одразу у школи провідних українських клубів, бо там дуже багато талановитих гравців відсіюється, так як їм не дають часу, щоб розкритися, а працювати над собою в місцевій футбольній школі, де є тренувальний процес і свої тренера в цього гравця вірять. Якщо ти приїжджаєш в чуже місто, потрібно бути на голову сильнішим від місцевих, бо дуже легко загубитися. Я дуже радий, що зараз у головній команді краю грають лише наші місцеві футболісти і тренує їх наш місцевий тренер. «Прикарпаття» - це шанс для прикарпатської молоді показати себе. Дуже добре, що цього року і Калуш вийшов на професійний рівень. Чим більше буде таких команд, тим з більшим натхненням наші діти займатимуться футболом. Вони бачитимуть мету, до якої слід рухатися.
- Ви торкнулися теми «Прикарпаття». Як гадаєте, яке приблизно місце команда займе за підсумками сезону 2018/19? Чи вдасться закріпитися в першій лізі?
- Я впевнений, що «Прикарпаття» збереже прописку у першій лізі. Про місце, яке займе команда, мені складно говорити. Дуже багато залежатиме від старту. Якщо вдасться перші 5-6 турів добре провести, закріпитися в середині, то все буде добре.
- Розкажіть будь ласка на скільки велика конкуренція між футбольними школами Івано-Франківська і чи вистачає кадрів?
- Слушне запитання. Конкуренція висока, але кадрів вистачає. Дуже корисно, що в нас така кількість шкіл, як в місті, так і області. Тому що, якби в нас, наприклад, було 2-3 школи, то всі діти не змогли б себе проявити. Декому потрібно більше часу і праці, щоб показати хорошу гру. Конкуренція – це не є погано. Кожен тренер, який веде конкретний вік, він відслідковує всіх футболістів, які є не лише у його віковій категорії, а й в трохи молодших. Так само тренери дорослих команд повинні працювати, переглядаючи гру юнаків, які на підході до дорослого футболу.
- Ким ви себе бачите для своїх юних футболістів?
- В першу чергу я мушу бути психологом. У мене займаються різні діти. На декого з футболістів потрібно крикнути, його мобілізувати, щоб він включився, а на іншого, навпаки, не можна, бо він закриється в собі і користі з цього не буде. Для кожної дитини потрібний індивідуальний підхід, який дозволить розвинути кращі сторони та талант гравця. Все-таки, це діти, а не сформовані футболісти. Ще колись мої тренери мені казали, якщо на вас не кричать, то варто задуматися чи вам взагалі варто цим займатися.
- Хто з Ваших вихованців виріс до рівня сформованого футболіста?
- Ярослав Конкольняк, Артур Комар, Тарас Бойко. Ці футболісти зараз грають за «Прикарпаття». Дуже хороші надії подавав Андрій Вацеба. Багато було дітей, які мали талант та могли вирости хорошими футболістами, але не склалося в них з футболом.
- Дуже дякую Вам за таку цікаву розмову.
Інформаційна служба ФК "Ніка" Івано-Франківськ
